Державне регулювання й підтримка кластеризації економіки та підприємництва

Кластеризація є загальновизнаним феноменом у сучасній світовій економіці. Організація промислового розвитку ООН (ЮНІДО), яка в рамках системи об’єднаних націй відповідає за формування в світі ефективної і прогресивної виробничої системи, визначає кластер, як локальну агломерацію підприємств, що виробляють і реалізують певний асортимент пов’язаної або взаємодоповнюючої продукції у рамках окремого промислового сектора або субсектора. Кластери є новітнім типом просторової регіональної організації виробництва й ринків та функціональним ланцюгом створення доданої вартості. Кластери забезпечують одночасно горизонтальну конкуренцію і вертикальну кооперацію, оскільки виробничі процеси проходять серед різних економічних суб’єктів і протікають у різних вимірах.
Простим прикладом кластерної організації виробництва є створене на території індійського південного штату Таміл Наду (в Тірупурі) виробництво трикотажних виробів. Сформований у невеликому географічному регіоні кластер об’єднав понад 7 тис. підприємств, що займаються в’язанням, чистовою обробкою тканин, фарбуванням, відбілюванням, набиванням малюнку на вироби і т.д. Кластер об’єднав виробників одягу, панчішних виробів, комерційні компанії, експортерів, виробників та постачальників спеціалізованих пристроїв та обладнання, а також ниток, ґудзиків, еластичної тканини, бірок, пакувальних мішків та матеріалів. До того ж, кластер постійно проводить маркетингові дослідження національного і світового ринків трикотажних виробів, здійснює пошук інвестицій для модернізації виробничих потужностей, підвищення кваліфікації робочої сили, оздоблювальних технологій, а також інноваційності як у відносинах між підприємствами-учасниками, так і в модернізації виробничих процесів. Створений на рівні кластера локальний комітет, що складається з представників приватного і державного секторів, науковців, фінансистів, відіграє роль каталізатора у розробці, впровадження й контролі виконання плану спільних дій кластера.
Більш масштабними прикладами кластеризації є формування в 1960-1980 рр. індустріальних округів у Північній Італії («Третя Італія»), орієнтованих на виробництво традиційних побутових виробів, металообробних та металургійних кластерів у деяких землях Німеччини та Швейцарії, високотехнологічних кластерів у Силіконовій Долині та по автомагістралі 128 в США.
Вже в 90-ті роки ХХ ст. кластери набули широкого визнання у багатьох країнах світу як важливий інструмент стимулювання продуктивності та інноваційних можливостей підприємств, а також у створенні нових суб’єктів підприємництва. У цей період більшість промислово розвинених країн світу сформувати у своїх національних економіках сотні й тисячі кластерних структур.
Більшість розвинених країн світу впроваджують національні й регіональні програми формування та розвитку мереж і кластерів на основі господарської взаємодії й кооперації мікро, - малих і середніх підприємств. Найбільших успіхів у сфері кластеризації національних економік у Західній Європі досягли північно-європейські та скандинавські країни, Великобританія, Австрія, Німеччина, Іспанія, Португалія, а в останні роки Словенія й Угорщина. В більшості країн ЄС політика підвищення національної конкурентоспроможності пов’язується з розробкою кластерних стратегій. Протягом останнього десятиліття декілька країн, регіонів ЄС впровадили як національні, так і регіональні плани розвитку на основі кластерів. Кластерні ініціативи розроблені у Північній Америці (на рівні штатів і провінцій у США і Канаді), країнах Європейського Союзу (Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Німеччині, Греції, Ірландії, Італії, Нідерландах, Іспанії та Сполученому Королівстві). Уряди цих держав зосереджують зусилля на підтримці існуючих кластерів і створенні нових кооперативних мереж підприємств. При цьому, держава не лише сприяє формуванню кластерів, але й стає координатором-учасником кластерних мереж.
Не зважаючи на світові тенденції й виклики, Україна суттєво відстає у темпах і масштабах кластеризації господарського виробництва, що унеможливлює використання додаткових ресурсів розвитку підприємництва, створення нових робочих місць, підвищення конкурентоспроможності регіональних господарських комплексів.
За результатами аналізу за методом інформаційних карт, у рамках державної/муніципальної підтримки промислові кластери створено лише в Рівненській (1), Івано-Франківській (1), Дніпропетровській (2), Донецькій (1), Харківській (5 – у стані створення) областях.
Як свідчить міжнародний досвід, регіональні й місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування можуть суттєво сприяти кластеризації у рамках регіональних і місцевих виробничих відносин або, навпаки, проводити політику декластеризації. Однією з перешкод формування на регіональному й місцевому рівнях кластерних стратегій і практик є домінуючий командно-адміністративний стиль управління обласних і районних державних адміністрацій, схильність службових осіб до консервації існуючих і звичних методів управління й господарювання, а не до пошуку і впровадження нестандартних інноваційних рішень, ініціатив і підходів, які дають змогу вийти на вищий рівень управлінських та виробничих можливостей, структурно перебудувати й модернізувати регіональні й місцеві господарсько-виробничі комплекси.

Для розв’язання зазначеної проблеми необхідно:

1) у рамках спеціально створеної робочої групи на підставі кращої міжнародної і європейської практики реалізації державної кластерної політики розробити й затвердити заходи з активізації кластерного розвитку на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях;

2) вдосконалити координаційне забезпечення та методичну підтримку регіональних і місцевих органів влади щодо організації та активізації процесів кластеризації господарських процесів на рівні територій і міст України.